Голокост – це трагедія, яка не має забуття.

Невипадково 27 січня вшановують жертв Голокосту. Саме в цей день в 1945 році  солдати 107-ї дивізії 60-ї армії 1-го Українського фронту під командуванням генерал-майора Василя Петренка звільнили концентраційний табір Освенцим (Аушвіц) – місця ув’язнення, проведення дослідів над людьми і страти євреїв, поляків, циган та інших жертв.

Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одним з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними. Лише 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 33 тисяч київських євреїв. Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру з 1941 по 1943 рік, за різними оцінками становить від 70000 до 100000 людей.

У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисячі місцевих євреїв та євреїв Закарпаття.

Після окупації Одеси румунські військові розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна влада теж створила гетто й табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.

Трагедія Голокосту є невід’ємною частиною національної історії та пам’яті України.

 «Неприпустимо, щоб сім’ям коли-небудь знову довелося пережити злодіяння, подібні тим, які творилися під час Голокосту. Лише спільними зусиллями можна запобігти геноциду і покласти край безкарності. Розповідаючи новим поколінням про цей жахливий епізод у нашій історії, ми допомагаємо відстоювати людську гідність для всіх».