Чи можна розірвати трудові договори за підставою визначеною пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України?

    Відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадках неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

    Розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 4 і 6 частини першої статті 41 КЗпП України, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина четверта статті 41 КЗпП України).

      Порядок вивільнення працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України визначений частиною сьомою статті 49-2 КЗпП України.

      Чинне на сьогодні законодавство не містить заборон та умов, які б регламентували особливості розірвання трудових договорів з працівниками, з якими призупинено дію трудових договорів. Відтак, працівник може звільнитись за власним бажанням або роботодавець має право з власної ініціативи звільнити працівника за іншими підставами, передбаченими КЗпП України.

        Окрім того, згідно зі статтею 5 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку із вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

       Тобто про заборону звільняти працівника з ініціативи роботодавця в період призупинення дії трудового договору у чинному законодавстві не йдеться.