Особливості звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності

Серед гарантій для працівників Кодексом законів про працю України встановлено неможливість звільнення особи за будь-якої підстави у період її тимчасової непрацездатності та під час перебування у відпустці.

        На сьогоднішній день ці норми зазнали змін відповідно до Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.03.2022 р. № 2136-IX.

        Наразі при розгляді цього питання слід керуватися статтею 5 зазначеного Закону, де встановлено, що «у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки».

        При цьому особливу увагу варто звернути на те, що таке звільнення відбувається за наявності законних підстав для звільнення працівника з ініціативи роботодавця, а не з підстав самої тимчасової непрацездатності.

        Отож, важливо враховувати принципи справедливості та захисту прав працівників, оскільки звільнення у період тимчасової непрацездатності порушує принципи соціальної відповідальності та гуманного ставлення до працівника.

Недопустимість звільнення працівника в період тимчасової  непрацездатності (частина 3  статті 40  КЗпП України) стосуються як передбачених статтями  40,  41  КЗпП України,  так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з  ініціативи  роботодавця, також визначена п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9.

Відповідно до вимог Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, листок непрацездатності у разі захворювання,  травми,  в тому   числі   й   побутової,   видається   в   день  установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня,  листок непрацездатності  може  видаватись,  за  їх  згодою,  з наступного календарного дня.

Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано «лікарняний» листок (довідку в установлених законом випадках)  про його тимчасову непрацездатність.

Тобто, неможливо звільнити працівника у період його тимчасової непрацездатності за ініціативою роботодавця, навіть якщо листок непрацездатності виданий після закінчення робочого дня.

Враховуючи норми Закону України  «Про організацію трудових відносин у період дії воєнного стану» та правові аспекти тимчасової непрацездатності, потрібно визначити баланс між правами працівників і законними інтересами роботодавців, що є ключовим для справедливих трудових відносин.

Наголошуємо, що датою звільнення працівника з ініціативи роботодавця у цьому випадку є перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у «лікарняному».

Головний державний інспектор

відділу з питань праці Управління

інспекційної діяльності в Одеській області

Південного міжрегіонального управління

Державної служби з питань праці України                           Тетяна АЛІ