НАСИЛЬТВО НЕ МАЄ ВИПРАВДАННЯ!

Дитина в сім’ї є залежною, не здатною на самозахист, утримання себе і турботу про себе, і єдиним її захистом, центром буття, любові і довіри є батьки: мати і батько, або той, кого вона називає «батьком», ту особу, яку обрала в якості чоловіка, її найближча, найдорожча, найцінніша людина – мати і, незважаючи на відсутність кровного зв’язку, дитина називає її «батьком», а як же інакше? Природна потреба дитини в батьківській любові – непереборна. Чи можна сумніватися в його надійності – ні!

Його обрала Мама, він несе додому гроші, забезпечуючи Моє існування, він живе з Нами, значить – він Мій батько! Так, або приблизно так, відчуває і думає кожна дитина. І дійсно, хіба можна очікувати біди від тих, хто є найближчим, найріднішим, з ким ділиш за обідом хліб і живеш в одній хаті?

Але виявилось, що саме ці «найближчі, найдорожчі», ті хто повинен захищати, оберігати, турбуватись стали для 14-річного М. смертельною загрозою, ледве не позбавивши його юного життя. Та особа, яку хлопець називав «батьком», виявився хижим звіром, «вовком в овечій шкурі», піднявши свою п’яну руку на Святе –  беззахисну дитину. Втручання, небайдужість сторонніх людей стали на заваді кровавому злочину.

Важко  навіть називати це слово – батько. Ці особі і слово «людина» не личить.

Дитина врятована, вона вже далеко від жахливого тирана і проходить курс психологічної реабілітації. Мати, яка до речі, сама постійно потерпає від побоїв, відразу пробачила кривдника, приголубила та прийняла до хати.   Порушено кримінальну справу, ведеться слідство. Маємо надію, що  винний отримає справедливе покарання. Але, на жаль,  для дитячої психіки наслідки скоєного є непоправними, пережите залишило слід на усе життя.